Поверхня одвічно неспокійного моря пахне ранковою свіжістю. Клоччям пуху зависли над безмежним простором хмари. У далечі, там де ледь помітною лінією небо вливається у морські глибини, з’являються дві темні крапки. Повільно рухаючись назустріч одна одній, вони поступово ростуть, набуваючи знайомих обрисів. А жовте сонце нестямно світить з недосяжних небес, пече і безжально сліпить очі.
    І ось вони вже поруч, два чітких силуети, ні – два кораблі, сповиті ненавистю. Ти розрізняєш спотворені страхом і люттю обличчя людей, що снують на вантах і кормі. З вузьких бійниць жерла бронзових, пузатих гармат вибухають димом і полум’ям, а потім, ніби злякавшись скоєного, здригаються та посувають углиб трюмів. Ядра, розсікаючи зі свистом туге повітря, рвуть вітрила і снасті, трощать щогли, пробивають корпуси та настигають на палубах людей. А ті, безпорадні, жалюгідні постаті, що раз за разом зриваються з криком у темні безодні океану назустріч сірим плавникам акул, з відчайдушною впертістю приречених ще і ще наводять жерла вивергаючих смерть гармат. І ось уже дим виривається з глибин корабельних трюмів. Цей провісник всепожираючого полум’я сірим саваном застилає все навколо. І немає ні переможців, ні переможених.
    Твої очі невзмозі далі дивитися на тріумф смерті і закриваються, щоб відкритися лише згодом.

    Все та ж одвічно неспокійна, але вже червонувата, задимлена морська поверхня пахне згарищем. Клоччям бруду нависли над безмежним простором хмари. А жовте сонце нестямно світить з недосяжних небес, пече і безжально сліпить очі...

 В СЛУЧАЕ ПЕРЕПЕЧАТКИ СТАТЬИ ССЫЛКА НА ИСТОЧНИК ОБЯЗАТЕЛЬНА.

 {moscomment}